середа, 22 травня 2013 р.

Педагогічне есе


Якщо ваш план — на рік, садіть рис.
Якщо ваш план — на десятиліття, садіть дерева.
Якщо ваш план — на все життя, вчіть дітей.
   Конфуцій
Я – вчитель! Це слово не просто назва професії, це – стан душі. Це покликання.  Дарунок долі. Важкий, бо кожен день, кожна мить твого існування напоєна кропіткою працею насамперед над собою, адже щоб навчати, мало тільки вчити – важливо самому бути прикладом, щоб кожен рух виховував, навчав.
«Кого боги хочуть покарати, того вони роблять педагогом», - стверджував римський філософ Сенека. Мабуть таки добре  і я нагрішила  в минулому житті, бо ще в дитинстві обрала для себе цю нелегку професію. Чому? Для мене це загадка. Можливо тому, що сама любила вчитися? А, можливо, просто хотіла подовше залишатися в чарівній країні – дитинство?
Мета процесу навчання – виховання всебічно розвиненої особистості. Але навчити можна лише того, хто шукає знання. Учитель лише надає допомогу, адже всьому навчити не можна – можна лише вказати шлях, відчинивши двері в світ пізнання, а не підштовхувати в них учнів. Тому головне завдання педагога – навчати дітей вчитися, самостійно вирішувати складні задачі життя, стати самими собою. Учитель повинен навіть в малому побачити велике, щоб розвинути жагу дитини до знань, щоб запалити жаром свого серця, своєї душі бодай лише іскорку цікавості. Бо він – учитель!
Я – вчитель! І я пишаюся цим. І хоч не легко  нині нести це звання, бо ще в 1907 році Жан Мартен Барзен – американський педагог говорив: «Учительство — не втрачене мистецтво, але повага до вчительства — втрачена традиція», - та я несу його гордо. Не полишає мене бажання вдосконалювати професійний рівень задля досягнення високої мети – виховання Людини.
Лиш кожен з нас, повіривши, підніме
З душі дитячої камінчики образ,
Лиш той, хто вірить, знов возродить віру.
Й душі торкнувшися  душею,
Хоча б на мить з’єднавшись з нею,
Своїм вогнем запалить знов вогонь.
Й в теплі довірливих долонь
Побачить мрію, що здіймається до неба.

Педагогічне кредо

Іду я шляхом розпеченим,
Мов стриножена, заворожена.
Всі незгоди стають- недоречними,
Всі думки на мрії помножено.
Возвеличую край шевченковий,
Мовограй у душі плекаючи.
Не думками – ділами, вчинками
До одвічних стежок вертаючи.
Мов та Мавка співуча, лесина,
По стежках лісових, несхожених,
Пустотливим малим перелесникам
Дивослово в серцях примножую.
Як Франко,щоб скалу рубаючи,
Не злякались життя премудростей,
Щоб дитинство минало граючись,
Щоб снаги додавалось в юності.
По краплинці складаю гронами
У душі своїй недосвідченій
Трудові шляхи педагогів,
Щоб і праця ставала піснею,
Щоб у міти душею глянути в душу,
Мріями переповнену,
Щоб  уміти серце віддати дітям
Й лишитись в споминах.
Й сто порад Сухомлинського втіливши,
Заучивши життя уроки,
Серед бурь і незгод уцілівши,
До мети йти сміливим кроком.

Життєве кредо

Як мені даровано багато,
 скільки в мене щастя, чорт візьми! –
 На землі сміятись і страждати,
Жити і любить поміж людей.
                        В. Симоненко

Мета портфоліо

  • узагальнення та розповсюдження власного досвіду;
  • створення презентації своєї роботи;
  • використання можливості особистісного та професійного зростання;
  • розкриття творчої натури.